Дарувала їй доля вроду,
Дарувала вогненну вдачу,
І любов до свого народу,
І хист мистецький в придачу…
(Галина Гордасевич)
У щойно звільненому від німецької окупації Києві Олександр Горський очолив Київську кіностудію, а Алла продовжувала навчання. У 1946 році вона вступила до Республіканської художньої школи ім. Т. Шевченка, остаточно визначившись із вибором професії. Олександру Валентиновичу була надана трикімнатна квартира в самому центрі Києва на вул. Рєпіна (тепер Терещенківській), 25. На тлі загальнонародних повоєнних злигоднів родина Горських видавалася заможною. Син Алли Горської Олексій Зарецький згадує, що квартиру умеблювала бабуся, Олена Давидівна: “…то була імітація 20-30-х років під стиль ХІХ сторіччя. Але був і сильний присмак помешкань начальників 30-х років…” (1)
У художній школі разом з Аллою навчалися такі відомі нині українські митці як Олександр Коровай, Георгій Малаков, Володимир Куткін, Геннадій Польовий, Галина Зубченко, Ірина Левитська. “Алла прийшла до нас у восьмий клас…” – згадує Галина Зубченко, – “Із загальноосвітніх дисциплін була в дев’ятому класі, а з спеціальності – у восьмому… Спочатку їй було важко ввійти в загальний ритм, тому що вона перейшла із загальноосвітньої школи в художню, де восьмикласники навчалися фаху четвертий рік. Під кінець року вона зрівнялася з усіма й цікаво працювала… Уже через кілька місяців після початку навчання Алла стала лідером. Вона була росла, сіроока, розумна дівчина, лагідна , добра, товариська – об’єднувала всіх… Закінчився навчальний рік. А восени наш клас уже забрали в Бондаренка й дали нам іншого вчителя. Алла пішла по спеціальності паралельно зі своїм загальноосвітнім класом.” (2)
Характеризує Аллу і спогад О.Коровая: “Багато з нас, учнів, жили впроголодь, були погано вдягнені. Алла, міцної тілобудови, розкішна дівчина, вихована в інтелігентній, забезпеченій родині, виділялася серед ровесників. Але жодної безтактності, приниження когось чи зверхності – ніколи не було в її поведінці. Навпаки. Свої шкільні булки, які ми отримували по талонах, віддавала нам, хлопцям. Коли, важко захворівши, кілька місяців я не відвідував школу, а відтак, відставши в науці, вже мав бути залишений повторно на наступний рік, мої однокласники вирішили мені допомогти. Уроки французької я надолужував з Аллою Горською. Однокласниця часто запрошувала до себе додому. Думаю, ще й тому, що хотіла, аби я зміг ліпше харчуватися. Під різними приводами чинила так і з іншими нашими ровесниками…” (3)
Ось ще один спогад – однокласниці Ірини Левитської: “Одного разу на подвір’ї школи ми здавали залік з фізичної культури – це були вправи зі спортивним знаряддям. Розмахнувся й наш однокласник Діма Гутов. Кидок – і граната летить у бік Алли. Мить – і кров заливає її обличчя. Алла не падає, тримається за голову, а кров струмками стікає на її синю футболку. Діма й фізрук С.Вітер отетеріли (сама Горська!). Що буде? “Швидка допомога” забирає її, але вже за тиждень вона повертається з перев’язаною головою і не згадує того нещасного випадку.” (4)
В радянський час у загальноосвітніх школах із російською мовою навчання, де викладання української мови обмежувалося кількома уроками на тиждень, було легко дістати і повне звільнення від вивчення цього предмету. Особливо це стосувалося дітей військових та тих, що переїхали з території інших республік СРСР. Вочевидь, щоб не псувати дочці атестат, батьки Алли скористалися цим правом. Але випускні іспити у Республіканській художній школі передбачали написання твору українською мовою. Алла ж – кандидат на золоту медаль, української мови практично не знала. Тепер допомога друзів знадобилася самій Аллі. Ірина Левитська згадує: “Вирішуємо: я пишу твір, Алла переписує (маємо 8 годин). Аллина мати забезпечує весь клас смачним сніданком. Що це був за сніданок!!! Гаряче какао, бутерброди з ікрою і ковбасою, неймовірно смачні пончики. Діло зроблено. Всі ми отримуємо атестати. Алла – медаль, що їй дає можливість не складати іспити до інституту. В інституті, на вимогу батьків, її звільнили від української мови.” (5)
- Червона тінь калини. Алла Горська. Листи, спогади, статті. – Київ, “Спалах” ЛТД, 1996, 239 с., с.115.
- Червона тінь калини. Алла Горська. Листи, спогади, статті. – Київ, “Спалах” ЛТД, 1996, 239 с., с.148-149.
- Алла Горська. Душа українського шістдесятництва. – Київ, “Смолоскип”, 2015, 708 с., с.590.
- Червона тінь калини. Алла Горська. Листи, спогади, статті. – Київ, “Спалах” ЛТД, 1996, 239 с., с. 144 5. Там само, с.144
