Алла Горська

Роки життя: 18.09.1929 – 28.11.1970
Місце народження: Ялта
Напрямки творчості: живопис, графіка, сценографія, монументалізм.

«Мистецтво, яке репрезентує націю, в свій час ніхто не зможе звалити», — Алла Горська.

Алла Горська — українська художниця, дисидентка, одна з ключових постатей шістдесятницького руху. Її мистецтво закорінене в традиціях українського народного мистецтва, сценічного авангарду 1920-х років і мексиканського монументалізму, що надає роботам особливу експресію та символічну глибину.

Разом із чоловіком, художником Віктором Зарецьким, подорожувала Україною у пошуках нової художньої мови, поступово відмовляючись від нав’язаних радянським режимом канонів соцреалізму. Ці творчі експерименти сприяли формуванню нового мистецького висловлювання, яке протистояло офіційній ідеології, стверджуючи національну культуру.

Алла Горська та Віктор Зарецький були активними учасниками київського Клубу творчої молоді «Сучасник» — середовища, що згуртовувало прогресивну мистецьку інтелігенцію та стало осередком культурного опору. Створили низку спільних монументальних робіт, більшість з яких знаходяться на тимчасово окупованих територіях України. Мозаїчні панно «Дерево життя» та «Боривітер» у Маріуполі були напівзруйновані під час бойових дій навесні 2022 року.

Алла Горська відзначалася ініціативністю, відвертістю та сміливістю. Виступала на підтримку політичних в’язнів, допомагала фінансово їхнім родинам та виклично захищала друзів під час судових засідань. Підписала «Лист 139-ти» з вимогою припинити незаконні політичні судові процеси. Разом з Лесем Танюком та Василем Симоненком відкрила місця масових поховань жертв сталінських репресій у Биківнянському лісі під Києвом. За свої переконання мисткиня стала жертвою каґебістської розправи.

«Нескорена квітка» викарбовано на її хресті, авторства учня та близького друга художниці Володимира Прядки. Алла Горська стала символом боротьби за людяність та свободу творчості.

Фільм «Усім нам смерть судилася зарання…»»

Режисер Сергій Дудка, оператор Євгеній Сологуб. Укртелефільм. 1991 рік.

Віхи життя і творчості

1929 — Народилася 18 вересня в Ялті в родині Олени та Олександра Горських. Перші роки життя минули в Криму у зв’язку з роботою батька — директора Ялтинської кіностудії.
1932–1944 — Родина переїжджає до Москви, згодом до Ленінграда. Під час Другої світової війни Алла з матір’ю переживає блокаду, евакуацію до Алмати. В кінці 1943 року — Горські оселяються у Києві.
1946–1948 — Навчається в Київській художній середній школі ім. Т. Шевченка.
1948 — Вступає до Київського художнього інституту, де знайомиться з художником Віктором Зарецьким.
1952 — Одружується з Віктором Зарецьким.
1954 — Народжується син Олесь. Алла завершує навчання, захищає дипломну роботу «Санітарна комісія», стає кандидаткою до Спілки художників.
1955 — Працює разом із Зарецьким на Донбасі (село Сніжне).
1959–1962 — Прийнята до Спілки художників. Викладає в Київській художній школі. У творчості переходить від соцреалізму до модерніших форм. Активно цікавиться українською культурою та історією.
1961–1963 — Одна з активних учасниць Клубу творчої молоді «Сучасник» у Києві. Організовує творчі вечори та мандрівки Україною, долучається до гастролей хору «Жайворонок». Разом із Лесем Танюком та Василем Симоненком відкриває місця масових поховань у Биківні. Працює над сценографією та костюмами для театральних постановок режисера Леся Танюка.
1964 — Співавторка вітража «Шевченко. Мати» в Київському університеті; після критики та кампанії цькування твір демонтовано. Горську виключають зі Спілки художників.
1965 — Долучається до монументальної бригади Григорія Синиці та Галини Зубченко, працює над комплексом мозаїк для експериментальної школи № 5 у Донецьку.
1966–1967 — Спільно з Віктором Зарецьким працює над мозаїками «Прометеї», «Жінка-Птаха» (Донецьк), «Боривітер», «Дерево життя» (Маріуполь, тоді Жданов), мозаїкою «Вітер» та розписами інтер’єрів ресторану «Вітряк», флоромозаїкою «Земля» (Київ), а також створює розписи для ресторану «Полтава» на Бориспільській трасі.
Активно листується з Опанасом Заливахою, ув’язненим під час хвилі арештів української інтелігенції у серпні–вересні 1965 року.
1968–1969 — Разом з Віктором Зарецьким працює над мозаїками «Прапор перемоги» для музею «Молода гвардія» у Сорокиному (тоді Краснодон), а також над мозаїкою «Вугільна квітка» для «Краснодонвуглетресту».
Підписує «Лист 139» — колективне звернення з вимогою припинити незаконні політичні суди. Читає та поширює самвидав. Вдруге виключена зі Спілки художників. Змушена зняти своє ім’я з авторства мозаїки «Прапор перемоги», щоб урятувати її від знищення.
1970 — Разом із Віктором Зарецьким виконує свою останню роботу — мозаїку «Птах» та розписи інтер’єру для ресторану «Супій» у Гельмязові на Черкащині.
28 листопада у Василькові, під час візиту до будинку свекра, гине від ударів тупим предметом по потилиці. 2 грудня тіло мисткині знаходять у льосі в будинку друзі — Євген Сверстюк і Надія Світлична.
Згодом стає відомо, що 29 листопада тіло батька Віктора Зарецького було знайдено на коліях неподалік залізничної станції Фастів-2. Справу сфабриковано як побутове вбивство.
Похована в Києві на Міському (Берковецькому) кладовищі (ділянка 39).