Віктор Зарецький

Роки життя: 08.02.1925–23.08.1990
Місце народження: Білопілля, Сумщина
Напрямки творчості: живопис, графіка, монументалізм.

«В оксамитовому світі і мистецтво — оксамитове. В жирних обставинах створити щось важко. У мене було служіння мистецтву. І чим сильніше на мене тиснули, тим нестримнішим я був. Як кажуть: “Наперекір всьому”», — Віктор Зарецький.

Віктор Зарецький — одна з ключових постатей українського мистецтва другої половини ХХ століття, художник, чия творчість стала символом внутрішньої свободи в умовах радянської системи. Його ім’я пов’язане з формуванням українського мистецького нонконформізму та оновленням національної художньої мови.

Творчість Зарецького поєднує європейську модерністську традицію, українську культурну спадщину та глибоку особистісну філософію. Його живопис вирізняється винятковою культурою рисунка, пластичною виразністю, тонким відчуттям кольору й композиції. Художник належить до наймайстерніших рисувальників України, а його роботи вражають технічною довершеністю та емоційною силою.

Зарецький був яскравим представником українського шістдесятництва — покоління митців та інтелектуалів, що відстоювали право на національну ідентичність, свободу творчості та незалежність мислення. Попри ідеологічний тиск, він залишався вірним власному художньому баченню, розвиваючи мистецтво як простір внутрішньої свободи.

У своїй творчості митець пройшов складну еволюцію — від ранніх реалістичних пошуків до створення авторського стилю, який отримав назву «українська неосецесія». Цей напрям поєднав декоративність модерну, символізм, ліричну експресію та образність, укорінену в українській традиції. Важливим результатом його творчих експедицій Україною стали серії робіт так званих «шахтарського» та «селянського» періодів, присвячені людині праці, її гідності та духовній силі.

Особливе місце у спадщині художника посідає педагогічна діяльність. Наприкінці 1970-х років разом із художницею та викладачкою Майєю Зарецькою-Григор’євою він заснував приватну рисувальну школу — унікальний неформальний осередок мистецької освіти. Зарецький розробив авторську методику навчання, викладену у праці «Роздуми біля полотна», де розглядав мистецтво як шлях формування особистості художника. Його учні стабільно вступали до провідних мистецьких навчальних закладів і сформували нове покоління українських митців.

Трагічна загибель першої дружини — художниці Алли Горської — стала переломним моментом у житті митця. Переживши важку внутрішню кризу, Зарецький зумів трансформувати особистий біль у потужний творчий імпульс. Він визначав своє життя як постійний вибір між зламатися і залишитися художником, наголошуючи, що справжнє мистецтво народжується зі свободи, пристрасті та граничної емоційної чесності.

Сьогодні Віктор Зарецький постає як художник європейського масштабу, чия спадщина є невід’ємною частиною культурної історії України. Його творчість стала містком між модернізмом ХХ століття та сучасним українським мистецтвом, а педагогічний і духовний вплив продовжує формувати нові покоління художників.

Фільм «Віктор Зарецький. Бранець краси»

Натисніть на зображення, щоб подивитися фільм на Facebook

Віхи життя і творчості

1925 — народився 8 лютого в місті Білопіллі на Сумщині.
Мати — піаністка Марія Зарецька (Коломійцева), батько — бухгалтер Іван Зарецький.

1930–1943 — дитинство минуло на Донбасі: Сталіно (Донецьк), Горлівка, Дніпродзержинськ (Кам’янське). Під час Другої світової війни родина евакуювалася до Губахи (Пермський край).

1943–1945 — служив у 14-й стрілецькій дивізії Червоної армії, оформлював художню агітацію. Став членом КПРС.

1946 — навчався у художника Миколи Орєхова (Тула), згодом — у Київській середній художній школі імені Тараса Шевченка.

1947–1952 — студент Київського державного художнього інституту (викладачі: Костянтин Єлева, Сергій Григор’єв, Іван Штільман, Геннадій Титов). Отримував Рєпінську та Сталінську стипендії.

1952 — одружився з художницею Аллою Горською.

1953 — захистив диплом «До Мавзолею» (керівник — Сергій Григор’єв), почав викладати у Київському художньому інституті, асистент у майстерні Григор’єва.

1954 — народився син Олексій, майбутній мовознавець, культуролог, громадський діяч, дослідник творчості батьків, радник міністрів культури України Лариси Хоролець та Івана Дзюби.

1955–1959 — учасник Міжнародного фестивалю молоді у Варшаві, представив «Портрет арфістки Манзій» і «Піонерку».
На Донбасі створив «Шахтарський цикл» — спускався в шахти, працював поруч із гірниками.
Серед перших у Києві танцював бугі-вугі.

1956 — прийнятий до Спілки художників СРСР, відзначений дипломом за картини «Після зміни» та панно «Індустріалізація».

1960–1964 — створив «Селянський цикл», народжений на теренах Чорнобильщини, де працював із колгоспниками, та «Міський цикл» — модерністські композиції з атмосферою «залізної завіси».
Член редколегії журналу «Піонерія».

1961 — вступив разом з Аллою Горською до Клубу творчої молоді «Сучасник».

1962–1963 — творчі подорожі Середньою Азією: Хіва, Самарканд, Бухара, Ката-Курган.

1963 — обраний президентом Клубу творчої молоді «Сучасник».

1964 — відзначений подякою Горностайпільської сільської Ради депутатів трудящих і правління колгоспу ім. Леніна за проведення мистецьких бесід і оформлення клубу.

1965 — долучився до монументального мистецтва в бригаді Алли Горської, Галини Зубченко та Григорія Синиці; створено мозаїки «Прометеї» і «Жінка-Птаха» (Донецьк).

1966 — створив ілюстрації для діафільму за мотивами повісті Михайла Коцюбинського «Фата Моргана».

1967 — співавтор мозаїк «Боривітер» і «Дерево життя» (Маріуполь, тоді — Жданов), а також «Вітер» і флоромозаїки «Земля» (Київ).

1968 — співавтор мозаїк «Прапор перемоги» та «Вугільна квітка» у Сорокиному (тоді — Краснодон). Підписав «Лист протесту 139-ти» з вимогою припинити незаконні політичні суди. Підпис відкликав.

1970 — разом з Аллою Горською створив останню спільну мозаїку «Птах» і розписи ресторану «Супій» (Гельмязів, Черкащина). Цього року зазнав тяжких утрат: померла мати, а дружина й батько стали жертвами радянських спецслужб.

1971–1975 — оформлював театри в Івано-Франківську, Сімферополі, Сумах. Створював мозаїки для посольств ПНР і НДР у Києві.
Співпрацював із журналами «Малятко» та «Барвінок».

1973 — творча поїздка на Далекий Схід і Сахалін.

1977 — одружився з художницею Майєю Григор’євою, переїхав до Конча-Озерної.
Разом із Майєю Григор’євою заснував приватну школу рисунка — «Студію Зарецького», де виховувалося нове покоління митців. Розробив авторську методику, пізніше викладену в «Роздумах біля полотна».

1980-ті — сформував стиль українського неосецесіону — декоративний, емоційний, із домінантою жіночого образу.

1984 — народилася онука Олена, донька Олексія та Ольги Зарецьких.

1986 — подарував Красноградському краєзнавчому музею шість живописних полотен: «Тетяна», «Вишнева хустка», «Зима в селі», «Вечір», «Карнавал», «Весна».

1989 — перша й остання прижиттєва персональна виставка — Будинок учених, Київ.

1990 — роботи художника були представлені на аукціонах Christie’s і Sotheby’s. Серед проданих — «Оленка на велосипеді», «Портрет Раїси Недашківської», «Намалюй мені синього птаха», «Коляда», «Тир».
Режисер Віктор Василенко створив документальний фільм «Портрет» — єдина стрічка, де можна побачити та почути художника.

1990 — помер 23 серпня в Конча-Озерній. Похований на Міському (Берковецькому) кладовищі в Києві (ділянка 37) — поруч із батьками, неподалік могили Алли Горської (ділянка 39). У 2018 році поруч з батьком поховано сина Віктора Зарецького, Олеся Зарецького.

Спадщина і вшанування

1992 — Засновано премію імені Віктора Зарецького для молодих художників (НАОМА)
1993 — Публікація «Роздуми біля полотна» у журналі Образотворче мистецтво
1994 — Віктору Зарецькому посмертно присуджено Державну премію України імені Тараса Шевченка за цикл картин останніх років
2016 — У місті Білопіллі, поруч із будинком батьків художника, його ім’ям названо провулок
2017 — Вулиця в Голосіївському районі Києва отримала ім’я Віктора Зарецького
2023 — Засновано БО «Фонд Алли Горської та Віктора Зарецького» онукою митців Оленою Зарецькою
2024 — Творчий вечір до 99-річчя в Національному музеї історії України
2025 — Творчий вечір у Сенсі на Хрещатику до 100-річчя
2025 — Пісня «Пиши» на слова з листів Віктора Зарецького до Алли Горської, створена Оленою Воловецькою (Kobzarka)
2025 — У Києві відтворено мозаїку «Боривітер» спільними зусиллями ГО Ukraine WOW, компанії ROZETKA, Фонду Алли Горської та Віктора Зарецького та мистецького об’єднання «Затирка»

Вибрані виставки

1992 — Ретроспектива в Національному художньому музеї України
2011 — Мистецький арсенал, Київ
2015 — До 90-річчя, Посольство Польщі, Київ
2018 — 50 відтінків Зарецького, Музей історії міста Києва
2021 — Сонцесяйні, Хмельницький обласний художній музей
2022 — Ретроспектива графіки (приватна колекція О. Василенка), Музей історії міста Києва
2025 — Між рядків і полотен, Музей книги і друкарства України (спільно з Фондом Алли Горської та Віктора Зарецького)
2025 — Виставки в НАОМА: Студентські роботи Зарецького (музейні фонди та приватні колекції), Студія Зарецького — твори учнів
2025 — Зарецекий / Горська: він і вона. Художня галерея «Митець» в Києві (приватна колекція Олександра Буцана).
2025 — Віктор Зарецький 100. Ретроспективна виставка в Національному музеї Тараса Шевченка у Києві (спільно з Фондом Алли Горської та Віктора Зарецького).
2025 — Сад Зарецького. Ескізи, графіка, Львівський муніципальний мистецький центр (спільно з Фондом Алли Горської та Віктора Зарецького).

Видання

2006 — «Віктор Зарецький. Митець, рокований добою» — Леся Медведєва
2009 — «Віктор Зарецький. Пошуки коріння. Листи, нариси, спогади, статті» — Олесь Зарецький
2011 — «Терези долі Віктора Зарецького» — Олеся Авраменко
2018 — «Зарецький» — Олеся Авраменко
2025 — «В. Зарецький» — Олеся Авраменко

Фільми

1990 — Портрет (реж. Віктор Василенко, «Укртелефільм»)
1993 — Доля і вдача Віктора Зарецького (реж. Ігор Малахов, Творча майстерня «Ярило»)
2015 — Бранець краси (реж. Людмила Михалевич, ТРК «Глас»)
2025 — Вишневий вітер (реж. Васіліса Безпалько, Фонд Алли Горської та Віктора Зарецького)