«Вона. Алла Горська»: коли стіни починають говорити
30 листопада 2024 року у Національній академії образотворчого мистецтва і архітектури відбулася прем’єра перформативної вистави «Вона. Алла Горська». Це спільний проєкт Фонду Алли Горської та Віктора Зарецького, Театру «Маланка» на чолі з Гіо Пачкорія, Творчого обʼєднання AMÆNTES та режисерок Вікторії Степанкової і Марії Шварньової. Вистава пропонує глибоке й сучасне осмислення особистості та творчості Алли Горської — художниці-шістдесятниці, яка стала символом опору і мистецької свободи в українській культурі.
Від натхнення до дії
«У листопаді 2023 року, повертаючись із вистави Театру “Маланка”, я була настільки захоплена ідеєю співпраці з його акторами та керівником Гіо Пачкорією, що лише через три станції метро помітила — їду в протилежному напрямку», — згадує Олена Семенець, координаторка проєктів Фонду Алли Горської та Віктора Зарецького. Цей невеликий епізод промовисто свідчить про головне: мистецтво вабить, відволікає від буденного і відкриває нові горизонти.
Саме тоді народилося передчуття, що Фонд має реалізувати виставу про Аллу Горську — сильну, правдиву, мистецьки і громадянськи активну постать, голос якої нині надзвичайно потрібен.
До творчого процесу долучилося Творче об’єднання AMÆNTES, і в співтворчості з Театром «МАЛАНКА» була створена перформативна вистава «Вона. Алла Горська». Режисерки Вікторія Степанкова та Марія Шварньова перенесли на сцену складну історію мисткині, її внутрішню боротьбу, особисту силу й драму часу.
За два дні до прем’єри, 28 листопада, у день роковин загибелі Алли Горської, відбувся допрем’єрний показ у стінах, де її голос колись лунко звучав на захист правди. Минув рівно рік від того творчого спалаху — миті, коли народилася мрія про сценічне втілення її історії. Символічно й гірко: усі вистави, над якими сама Алла працювала як сценографка, свого часу були заборонені. І ось — через десятиліття мовчання — «Вона» зазвучала знову: сучасною, потужною і живою.
Простір, де оживає пам’ять
Вибір простору для вистави був знаковим. Завдяки мисткині Марії Доценко, менеджерці мистецького простору «Центр» у НАОМА, та Роману Лахманцю, засновнику цього простору, проєкт отримав актову залу Академії. І саме ця зала стала сакральною сценою для вистави, наповненою енергією поколінь: в стінах Академії навчалася і викладала Алла Горська, тут вона зустріла Віктора Зарецького, тут згодом навчалася їхня онука — Олена Зарецька.
Але найглибша історична паралель — подія 1968 року. У цій же залі відбулося засідання, на якому засуджували підписантів «Листа 139-ти». Алла Горська — єдина, хто не змовчала: вона підвелася зі свого місця і вигукнула «Це брехня!», вимагаючи зачитати повний текст листа, аби викрити сфальшовані звинувачення і дати змогу присутнім почути справжній зміст звернення, перекручений у офіційній подачі.
Через понад пів століття її голос знову зазвучав у цих стінах — не лише через слово, а й через мову тіла, світло, музику, інтонації. Перформативна вистава стала живим, чуттєвим переживанням правди, яка проривається крізь тишу і час.
Візуальна мова вистави
Сценографія вистави побудована довкола чотирьох великих білих рухомих стін. Вони — одночасно бар’єри, встановлені системою, і чисте полотно, якому художник надає сенсу. Вони рухаються, змінюються, розсуваються, закривають — і відкривають. Цей візуальний образ супроводжує внутрішню драму, пошук правди, трансформацію страху в дію. Вистава візуалізує не біографію, а ідею спротиву, натхнення, мистецької відповідальності. Алла Горська постає як жива дія, як приклад, як точка опори.
Синергія мистецтва і підтримки
Проєкт став можливим завдяки синергії талантів і щирій підтримці партнерів. Одним із перших, хто підримав ідею, став бренд «НеХустка» — саме завдяки оголошеному ними конкурсу на підтримку вистави команда отримала можливість реалізувати постановку в цьому просторі. Під час репетиційного процесу та на етапі промоції фотографка й відеографка Ліза Стеценко створила візуальну історію проєкту через серію світлин і відео.
Очільниця Фонду Олена Зарецька у підримку збору коштів для вистави малювала портрети тих, хто робив благодійний внесок. Крім того, як дизайнерка, вона створила афішу, що стала візуальним обличчям проєкту.
Визначальною стала фінансова підтримка Благодійного фонду «МХП – Громаді», а також приватних доброчинців — Олега Євка та Олени Штепи. Саме завдяки об’єднанню зусиль митців, партнерів і глядачів перформативна вистава змогла побачити світ.
Фото: Ліза Стеценко
Відео: davyyydova
Режисерки — Вікторія Степанкова та Марія Шварньова.
Композитор — Арсеній Маланушенко.
Акторський склад: Едуард Камалов, Поліна Зеленська, Наталі Чередник, Ірина Сокович, Владислав Івченко, Анна Трепет, Артем Метельський, Андрій Сушко, Аліна Іскерко, Олександра Дика, Ганнуся Ярмоленко, Арсеній Маланушенко, Христина Семенцова.
Керівник театру «МАЛАНКА» — Гіо Пачкорія.
Матеріал підготувала Олена Семенець.