Робота над фільмом тривала довго — майже сім років, за цей час режисерка працювала з кількома знаними в Україні операторами — Віталієм Зимовцем, Вадимом Іллєнком, Миколою Терещенком та Віктором Єфіменком. Кілька разів зйомки простоювали, поки тривали пошуки коштів. У цьому сприяли різні інституції — експрезидент УНР в екзилі Микола Плав’юк, Комітет з питань культури та духовності Верховної Ради України, вже колишній заступник міністра культури Ганна Чміль, студія ім. О. Довженка та й інші.
Олена Левченко весь час ставила завдання великої складності. Шукала особливе рішення для інтерв’ю з Лесем Танюком. Він дає його на тлі робіт Алли Горської, розвішаних на покрученому, залізному, іржавому паркані над Дніпровськими кручами. Їхали 130 кілометрів у Канівському напрямі, де, на думку режисерки, треба було фільмувати цей епізод. Утім, залізний паркан знайшли випадково.
У 1960-ті роки група художників та деяких друзів Алли Горської їздила в автобусні мандрівки Україною. Їх започаткували вже покійний Григорій Никонович Логвин та Алла Горська. У фільмі є руїни величних українських фортець. По-моєму, це головним чином фортеця в Острозі. На тлі цих фортець, із властивим йому гумором, дає коментарі Микола Плахотнюк про те, що ми народ не тільки хат під солом’яними стріхами.
Для інтерв’ю з Опанасом Заливахою була потрібна організаційно і технічно складна експедиція до Івано-Франківська. А фільм зроблено у традиційному форматі — одна година, епізодів багато.
У фільмі є епізод із мостом, що має асоціюватися зі шкільними та студентськими роками Алли Горської, — за кадром розповідає шкільна подруга Ірина Левитська. Один зі співробітників студії мені сказав, що хотів би мати цей епізод для свого онука — аби той міг відчути Київ молодості його діда 1940-1950-х років.
І дещо містичний збіг. У фільмі звучить пісня на слова Олександра Олеся у виконанні Андрія Середи та гурту «Кому вниз». Це епілог.
Кілька років тому мені пощастило побувати на батьківщині Віктора Зарецького в місті Білопіллі на Слобожанщині. У будинку, де народився мій батько, по вулиці Покровській (тепер Петровського), і зараз мешкають наші родичі. Як відомо, Олесь (Кандиба) з Білопілля. Садиба, де народився О. Олесь, — через два будинки. Собор, який стояв у кількох сотнях метрів, де люди з цього кутка хрестилися, вінчалися, їх відспівували, зруйнований. Кажуть, що за сонячної погоди його було видно навіть із Сум.
Олексій Зарецький «Алла Горська. Мисткиня у просторі тоталітаризму»