Сценографічна творчість Алли Горської

З неї виріс би видатний сценограф рівня Петрицького, Меллера, Хвостенка-Хвостова, — Лесь Танюк.

Сценографічна творчість Алли Горської пов’язана з іменем молодого тоді режисера Леся Танюка. Була мрія створити новий український молодіжний театр. При КТМ діяла експериментальна театральна студія, де головним сценографом була Алла, головним режисером Лесь Танюк, а художником та ідейним керівником сам Мар’ян Крушельницький вчитель Леся. Крушельницький багато розповідав студентам «про назрілу необхідність реформи театру, про своєчасність виникнення нових театральних студій, колективів, про перегляд системи театральної освіти. Він мріяв про об’єднання театру з поезією, хотів звернутись до творчості Лесі Українки, Джорджа Байрона, Рабіндраната Тагора, Миколи Куліша, хотів поставити поетичні вечори Максима Рильського, раннього Павла Тичини, говорив про інсценізацію українського фольклору, народної пісні…» (Лесь Танюк. Мар’ян Крушельницький. М., «Искусство», 1974, с. 4).

Про свою останню зустріч з великим діячем української сцени згадує Лесь Танюк. Разом з Горською вони працювали над комедією М. Куліша «Отак загинув Гуска». Того пізнього зимового вечора 1963 року прийшли до Мар’яна Михайловича з ескізами. А ще Алла Горська мала задум написати портрет актора. Цитую Леся Танюка із згадуваної уже книжки: «Крушельницький зустрів нас у передпокої, особливо покосився на Горську — він ніяк не міг звикнути до її високого зросту, білого волосся і синіх штанів — і запросив у свій маленький кабінет. Зібраний, життєрадісний, веселий, він справляв враження бадьорої і здорової людини. Тим часом він вже тоді був смертельно хворий, швидко втомлювався, старанно приховував від усіх, навіть від дружини, що погано бачить. Євгенія Олексіївна щиро нас привітала і за чверть години, побажавши нам приємної бесіди, пішла до себе, — час для візиту ми вибрали досить пізній. В кабінеті ескізам не вистачало місця, ми перейшли до великої вітальні, запалили усе світло, розклали ескізи на підлозі, підвіконнях, фотелях. Величезні малюнки з кольоровими аплікаціями перетворили кімнату на якийсь фантастичний умовно-театральний світ, в якому повзав по долівці Крушельницький, подовгу чаклуючи над кожним ескізом і в найдотепніший спосіб коментуючи його. Ми з Головатюком (режисер і поет) повільно просувались за ним. А над усіма нами височіла непохитна Алла Горська в своєму плетеному светрі, вона безбожно смалила цигарки одну за одною.

Коли у кімнаті вже можна було, як то кажуть, повісити сокиру, Крушельницький встав, пообтрушував порох з колін і вийшов. Ми запитально і не без остраху перезирнулися. Він повернувся з відкоркованою пляшкою вина, змовницьки приклав пальця до губів і вказав рухом голови на спальню:

— А Женя спить!

З-за дверей почулося, як закрилась книжка, потім клацнув вимикач, і Євгенія Олексіївна сказала:

— Сплю, Мар’янчику, сплю…

І після паузи:

— А чарки зелені візьміть. Вони у серванті.

Ми випили за її здоров’я, потім Крушельницький запропонував тост за наш спектакль, а потім ще один — за новий український театр у Києві».

Три роботи для театру виконала Горська: сценографічні рішення до вистав «Ніж у сонці» (за поезією І. Драча), «Отак загинув Гуска» (за п’єсою М. Куліша), «Правда і кривда» (за романом М. Стельмаха). Живописець за фахом, Алла, по суті, взялась за працю в новій для себе іпостасі — театрально-декораційного мистецтва. І виявилось, що це її стихія, що їй притаманне природжене відчуття театральної умовності, специфіки видовища дійства з його безконечними перевтіленнями. Можливо, далося взнаки родинне оточення: адже світ кіно Аллі був знайомий з дитинства, і закономірності його вона сприймала як природні. Мати Алли — Олена Горська — багато років працювала на кіностудії (завідувала художниками костюмів), і можна припустити, що знання та досвід матері зробили свій внесок в успішні костюмні ескізи доньки. Алла робила безліч варіантів сценічної репрезентації кожного героя. Наприклад, у П’єра Кирпатенка, есера-терориста з комедії «Отак загинув Гуска», мав бути одяг «з фокусом»: під час дії він розхристувався, виявляючи «терористичну» суть героя — намальовані просто на тканині гранати, пістолі, кулеметні стрічки.

У роботі над ескізами художниця використовувала техніку колажу з кольорового паперу, буклетів, рекламок тощо. Це нагадувало твори художників 20-х років, спадщину яких тоді починали відкривати наново. Театральні роботи призабутого українського митця Анатоля Петрицького вразили молоду художницю і, безумовно, вплинули на її сценографічний почерк. Відкритий гротеск, конструктивістський характер вирішення костюмів і декорацій були на той час сміливими і цікавими. Виражені образотворчими засобами комічний фарс, сатира виливались у яскравий образ вистави за п’єсою Куліша.

Один з оригінальних сценічних задумів — великі гральні карти, що правили за будівельний матеріал декорації. Зображені на них окремі мотиви, з’єднуючись чи розмикаючись, відтворювали місце дії: то це була кімната Гуски з портретами його численного сімейства; то карти трансформувались в ідилічний пейзаж на острові блаженства.

До речі, такі ж умовні гральні карти фігурували у стіннівці, виготовленій Аллою. Причому карти тримав у руках Танюк, зображений у своєму розкішному сердаку, на який бігав дивитись увесь Київ.

Акторів, що брали участь у п’єсі, звали «гусенятами». Працювали з піднесенням, весь час вигадували щось нове. Друзі слали Горській листівки: «Які новини на пташиному базарі?» А новини були сумні. Вистава «Отак загинув Гуска» була заборонена. Як і «Ніж у сонці». Як і «Правда і кривда»… Ярлик «формалісти», яким їх «нагородили» після відомих подій у московському Манежі, ніяких шансів не давав.

Було боляче. Скільки сил та часу, скільки надій, творчих знахідок сила-силенна і фантазій так і не дійшло до глядача! Лишились ескізи — сила -силенна думок, які відкривають серйозний творчий потенціал Алли Горської як сценографа. «З неї виріс би видатний сценограф рівня Петрицького, Меллера, Хвостенка-Хвостова», — вважає Лесь Танюк.

Не судилося.

За спогадами Віки Нової та Богдана Катоша, опублікованими у книзі «Алла Горська. Червона тінь калини. Листи, спогади, статті». 1996. Упорядники — Олексій Зарецький, Микола Маричевський.

Матеріал підготувала Олена Семенець.

Богдан Горинь: міст між Києвом і Львовом. Алла Горська і заборонена вистава «Отак загинув Гуска»