Фонд Алли Горської та Віктора Зарецького закликає громадськість підтримати петицію №41/008227-25еп за збереження мозаїки «Птах» у селі Гельмязів, Черкаської області. Ця робота є останньою спільною творчістю Алли Горської та Віктора Зарецького, створеною влітку 1970 року.
Автор петиції — Гришин Семен, який виступає за:
- внесення мозаїки «Птах» та споруди ресторану «Супій», де вона розміщена, до переліку об’єктів культурної спадщини України;
- проведення реставраційних робіт;
- недопущення руйнування чи пошкодження цих об’єктів.
Історія створення мозаїки
Завдяки журналістці Ірині Ямборській, що провела ґрунтовне дослідження, стало відомо багато нових деталей про мозаїку. У її статті «Остання мозаїка Алли Горської – на Черкащині: як шістдесятники створювали “Птаха”» наведено численні свідчення місцевих жителів. Віктор Келеп, один із очевидців, розповів, як митці виконували розписи «за харчі», без належного фінансування, та навіть самотужки робили ремонт у їдальні.
«Зал цієї їдальні був величезний, у павутинні й з тріщинами. Перед тим, як усе це робити, Алла сама весь зал привела до ладу: позашпакльовувала, побілила сама, а тоді аж приступила до роботи», — згадує Віктор Келеп.

Спогади місцевих жителів
У відеосюжеті на телеканалі 1+1 «Історія останньої роботи Алли Горської», знятого в Гельмязові, місцеві мешканці розповідають, як художники жили у місцевого лікаря-терапевта Василя Яківчика, що товаришував з київською інтелігенцією. Саме він і став посередником у запрошенні митців.
Мозаїка на фронтоні та колонах будівлі ресторану «Супій», а також мальовничі розписи в його інтер’єрі — серед них козак Мамай, річка, троїсті музики (були зафарбовані одразу після вбивства Алли Горської) — створювалися з великою любов’ю та глибоким символізмом. Віктор Зарецький особисто дістав смальту й фарби, а дзьоб «Птаха» виклали з уламків битих тарілок.

Ілюстрація з книжки Алла Горська: Червона тінь калини. Листи, спогади, статті / ред. та упоряд. О. Зарецький, М. Маричевський. — Київ: Спалах ЛТД, 1996.
Олексій Зарецький про літо в Гельмязові
У документальному фільмі Сергія Дудки 1991 року Олексій Зарецький, син Алли Горської та Віктора Зарецького, ділиться спогадами про літо 1970 року:
«Як було заведено в бригаді — весь день працювали, а ввечері намагалися знайти час піти на річку. У Гельмязові протікає Супій, ресторан також називався “Супій”. Двічі, по неділях, разом із місцевими селянами їздили на Дніпро.
Коли почався навчальний рік, я повернувся до Києва, а за місяць — і батьки. У Гельмязові вони працювали фактично за харчі: привезли звідти машину з яблуками, цибулею, ще щось. Випав ранній сніг, і я кілька разів допомагав мамі: вона ставила ящик з яблуками на санчата й везла — просто дарувала знайомим.
Йшов листопад 1970 року…»
Останній дарунок Алли Горської
Уже за місяць Алли Горської не стало. Вражаюче смілива жінка й талановита мисткиня заплатила найвищу ціну за свою принциповість. Їй більше не дали творити — навіть так, як у Гельмязові: без гонорарів, просто “за харчі”, які вона з теплою усмішкою роздавала друзям. Мозаїка «Птах» стала її останнім твором — тихим, але промовистим прощальним словом у мистецтві, дарунком українській культурі.
Культура потребує вашого голосу — підтримайте і поширте
Фонд Алли Горської та Віктора Зарецького підтримує вимоги, викладені в петиції, й закликає всіх небайдужих долучитися до ініціативи. Збережімо мозаїку «Птах» — як символ свободи творчості, людської гідності та культурної пам’яті.
Обкладинка
Мозаїчне панно «Птах», 1970
Гельмязів, ресторан «Супій»
Автори: Алла Горська, Віктор Зарецький
Фото: Євген Нікіфоров, 2010-ті
Матеріал підготувала Олена Семенець.