Віктор Зарецький
Роки життя: 08.02.1925–23.08.1990
Місце народження: Білопілля, Сумщина
Напрямки творчості: живопис, графіка, монументалізм.
«Патріотизм є тоді, коли є відповідальність перед народом, є духовне естетичне обличчя. Патріотизм — гостре відчуття свого, його захист, підйом на вищий рівень, розвиток».
Віктор Зарецький
Віктор Зарецький — яскравий представник українського шістдесятництва, художник та педагог, чий творчий шлях позначений глибокими експериментами у мистецтві. Зарецький став засновником мистецького напряму «Українська неосецесія», що гармонійно поєднує традиції національного мистецтва з тонкою естетикою європейського модерну.
Результатом його творчих експедицій Україною стали серії полотен «Шахтарського» та «Селянського» періодів, які відзначаються виразною символікою, увагою до людської гідності та автентичного українського життя.
Його стиль — це синтез декоративності, ліричної експресії та глибокого зв’язку з культурною спадщиною України.
Як визначний педагог, Зарецький разом із другою дружиною — художницею й викладачкою Майєю Зарецькою-Григор’євою — наприкінці 1970-х років заснував приватну рисувальну школу, де викладав за авторською методикою, викладеною у праці «Роздуми біля полотна». Його учні незмінно успішно вступали до вищих навчальних закладів.
Переживши трагічну втрату першої дружини — художниці Алли Горської, що спричинило важку душевну боротьбу, митець виявив міць духу та відданість творчості. Він описував своє життя як постійний вибір між зламатися й стати художником. Водночас наголошував, що в мистецтві головне — шал емоцій і пристрасть, незалежно від стилю їхнього вияву.
Фільм Віктор Зарецький «Бранець краси»
Натисніть на зображення, щоб подивитися фільм на Facebook
Віхи життя і творчості
1925 — народився 8 лютого в місті Білопіллі на Сумщині.
Мати — піаністка Марія Зарецька (Коломійцева), батько — бухгалтер Іван Зарецький.
1930–1943 — дитинство минуло на Донбасі: Горлівка, Кам’янське, Донецьк. Під час Другої світової війни родина евакуювалася до Губахи (Пермський край).
1943–1945 — служив у 14-й стрілецькій дивізії Червоної армії, оформлював художню агітацію. Став членом КПРС.
1946 — навчався у художника Миколи Орєхова (Тула), згодом — у Київській середній художній школі імені Тараса Шевченка.
1947–1952 — студент Київського державного художнього інституту (викладачі: Костянтин Єлева, Сергій Григор’єв, Іван Штільман, Геннадій Титов). Стипендіат премії імені Рєпіна та Сталінської премії.
1952 — одружився з художницею Аллою Горською.
1953 — захистив диплом «До Мавзолею» (керівник — Сергій Григор’єв), почав викладати у Київському художньому інституті, асистент у майстерні Григор’єва.
1954 — народився син Олексій, майбутній мовознавець, культуролог, громадський діяч, дослідник творчості батьків, радник міністрів культури України Лариси Хоролець та Івана Дзюби.
1955–1959 — учасник Міжнародного фестивалю молоді у Варшаві, представив «Портрет арфістки Манзій» і «Піонерку».
На Донбасі створив «Шахтарський цикл» — спускався в шахти, працював поруч із гірниками.
Серед перших у Києві танцював бугі-вугі.
1956 — прийнятий до Спілки художників СРСР, відзначений дипломом за картини «Після зміни» та панно «Індустріалізація».
1960–1964 — створив «Селянський цикл», народжений на теренах Чорнобильщини, де працював із колгоспниками, та «Міський цикл» — модерністські композиції з атмосферою «залізної завіси».
Член редколегії журналу «Піонерія».
1961 — вступив разом з Аллою Горською до Клубу творчої молоді «Сучасник».
1962–1963 — творчі подорожі Середньою Азією: Хіва, Самарканд, Бухара, Ката-Курган.
1963 — обраний президентом Клубу творчої молоді «Сучасник».
1964 — відзначений подякою Горностайпільської сільської Ради депутатів трудящих і правління колгоспу ім. Леніна за проведення мистецьких бесід і оформлення клубу.
1965 — долучився до монументального мистецтва в бригаді Алли Горської, Галини Зубченко та Григорія Синиці; створено мозаїки «Прометеї» і «Жінка-Птаха» (Донецьк).
1966 — створив ілюстрації для діафільму за мотивами повісті Михайла Коцюбинського «Фата Моргана».
1967 — співавтор мозаїк «Боривітер» і «Дерево життя» (Маріуполь, тоді — Жданів), а також «Вітер» і флоромозаїки «Земля» (Київ).
1968 — співавтор мозаїк «Прапор перемоги» та «Вугільна квітка» у Сорокиному (тоді — Краснодон). Підписав «Лист протесту 139-ти» з вимогою припинити незаконні політичні суди.
1970 — разом з Аллою Горською створив останню спільну мозаїку «Птах» і розписи ресторану «Супій» (Гельмязів, Черкащина). Цього року зазнав тяжких утрат: померла мати, а дружина й батько стали жертвами радянських спецслужб.
1971–1975 — оформлював театри в Івано-Франківську, Сімферополі, Сумах. Створював мозаїки для посольств ПНР і НДР у Києві.
Співпрацював із журналами «Малятко» та «Барвінок».
1973 — творча поїздка на Далекий Схід і Сахалін.
1977 — одружився з художницею Майєю Григор’євою, переїхав до Конча-Озерної.
Разом із Майєю Григор’євою заснував приватну школу рисунка — «Студію Зарецького», де виховувалося нове покоління митців. Розробив авторську методику, пізніше викладену в «Роздумах біля полотна».
1980-ті — сформував стиль українського неосецесіону — декоративний, емоційний, із домінантою жіночого образу.
1984 — народилася онука Олена, донька Олексія та Ольги Зарецьких.
1986 — подарував Красноградському краєзнавчому музею шість живописних полотен: «Тетяна», «Вишнева хустка», «Зима в селі», «Вечір», «Карнавал», «Весна».
1989 — перша й остання прижиттєва персональна виставка — Будинок учених, Київ.
1990 — роботи художника були представлені на аукціонах Christie’s і Sotheby’s. Серед проданих — «Оленка на велосипеді», «Портрет Раїси Недашківської», «Намалюй мені синього птаха», «Коляда», «Тир».
Режисер Віктор Василенко створив документальний фільм «Портрет» — єдина стрічка, де можна побачити та почути художника.
1990 — помер 23 серпня в Конча-Озерній. Похований на Міському (Берковецькому) кладовищі в Києві (ділянка 37) — поруч із батьками, неподалік могили Алли Горської (ділянка 39). У 2018 році поруч з батьком поховано сина Віктора Зарецького, Олеся Зарецького.
Спадщина і вшанування
1992 — Засновано премію імені Віктора Зарецького для молодих художників (НАОМА)
1993 — Публікація «Роздуми біля полотна» у журналі Образотворче мистецтво
1994 — Віктору Зарецькому посмертно присуджено Державну премію України імені Тараса Шевченка за цикл картин останніх років
2016 — У місті Білопіллі, поруч із будинком батьків художника, його ім’ям названо провулок
2017 — Вулиця в Голосіївському районі Києва отримала ім’я Віктора Зарецького
2023 — Засновано БО «Фонд Алли Горської та Віктора Зарецького» онукою митців Оленою Зарецькою
2024 — Творчий вечір до 99-річчя в Національному музеї історії України
2025 — Творчий вечір у Сенсі на Хрещатику до 100-річчя
2025 — Пісня «Пиши» на слова з листів Віктора Зарецького до Алли Горської, створена Оленою Воловецькою (Kobzarka)
2025 — У Києві відтворено мозаїку «Боривітер» спільними зусиллями ГО Ukraine WOW, компанії ROZETKA, Фонду Алли Горської та Віктора Зарецького та мистецького об’єднання «Затирка»
Вибрані виставки
1992 — Ретроспектива в Національному художньому музеї України
2011 — Мистецький арсенал, Київ
2015 — До 90-річчя, Посольство Польщі, Київ
2018 — 50 відтінків Зарецького, Музей історії міста Києва
2021 — Сонцесяйні, Хмельницький обласний художній музей
2022 — Ретроспектива графіки (приватна колекція О. Василенка), Музей історії міста Києва
2025 — Між рядків і полотен, Музей книги і друкарства України (спільно з Фондом Алли Горської та Віктора Зарецького)
2025 — Виставки в НАОМА: Студентські роботи Зарецького (музейні фонди та приватні колекції), Студія Зарецького — твори учнів
2025 — Зарецекий / Горська: він і вона. Художня галерея «Митець» в Києві (приватна колекція Олександра Буцана).
2025 — Віктор Зарецький 100. Ретроспективна виставка в Національному музеї Тараса Шевченка у Києві (спільно з Фондом Алли Горської та Віктора Зарецького).
2025 — Сад Зарецького. Ескізи, графіка, Львівський муніципальний мистецький центр (спільно з Фондом Алли Горської та Віктора Зарецького).
Видання
2006 — «Віктор Зарецький. Митець, рокований добою» — Леся Медведєва
2009 — «Віктор Зарецький. Пошуки коріння. Листи, нариси, спогади, статті» — Олесь Зарецький
2011 — «Терези долі Віктора Зарецького» — Олеся Авраменко
2018 — «Зарецький» — Олеся Авраменко
2025 — «В. Зарецький» — Олеся Авраменко
Фільми
1990 — Портрет (реж. Віктор Василенко, «Укртелефільм»)
1993 — Доля і вдача Віктора Зарецького (реж. Ігор Малахов, Творча майстерня «Ярило»)
2015 — Бранець краси (реж. Людмила Михалевич, ТРК «Глас»)
2025 — Вишневий вітер (реж. Васіліса Безпалько, Фонд Алли Горської та Віктора Зарецького)