Алла Горська

Роки життя: 18.09.1929 – 28.11.1970
Місце народження: Ялта
Напрямки творчості: живопис, графіка, сценографія, монументалізм.

«Мистецтво, яке репрезентує націю, в свій час ніхто не зможе звалити», — Алла Горська.

Алла Горська — українська художниця, громадська діячка та правозахисниця, одна з ключових постатей українського шістдесятницького руху, чия творчість і громадянська позиція стали важливою частиною культурного відродження 1960-х років. У її житті мистецтво й відповідальність перед суспільством існували як єдине ціле.

Художня мова Горської сформувалася на перетині українського народного мистецтва, сценічного авангарду 1920-х років і традицій світового монументалізму, зокрема мексиканської школи. Її роботи вирізняються узагальненою пластикою, монументальністю образів, виразною декоративністю та символічною глибиною.

Разом із чоловіком Віктором Зарецьким вона подорожувала Україною у пошуках нової художньої мови, поступово відходячи від канонів соціалістичного реалізму. Ці творчі експерименти стали частиною ширшого процесу формування українського мистецького нонконформізму та утвердження сучасного національного мистецького висловлювання.

Алла Горська була активною учасницею київського Клубу творчої молоді «Сучасник» — середовища, що об’єднало покоління митців та інтелектуалів і стало осередком культурного опору 1960-х років. У співпраці з однодумцями вона створила низку знакових монументальних творів, значна частина яких сьогодні перебуває на тимчасово окупованих територіях України. Мозаїчні панно «Дерево життя» та «Боривітер» у Маріуполі були пошкоджені під час російського вторгнення 2022 року, ставши символами втрат і водночас свідченням цінності української культурної спадщини.

Громадянська позиція мисткині була послідовною й відкритою. Вона виступала на захист політичних в’язнів, підтримувала їхні родини, підписала «Лист 139-ти» з вимогою припинення незаконних політичних процесів, а разом із Лесем Танюком та Василем Симоненком брала участь у відкритті місць масових поховань жертв сталінських репресій у Биківнянському лісі під Києвом.

У 1970 році Аллу Горську було вбито за обставин, які пов’язують із переслідуванням української інтелігенції радянськими спецслужбами. Її життя і творчість стали важливим моральним орієнтиром для наступних поколінь митців і громадянського суспільства.

На надгробному хресті художниці, створеному її учнем і близьким другом Володимиром Прядкою, викарбувано слова «Нескорена квітка» — образ, що точно передає характер її особистості та місце в історії української культури.

Фільм «Усім нам смерть судилася зарання…»»

Режисер Сергій Дудка, оператор Євгеній Сологуб. Укртелефільм. 1991 рік.

Віхи життя і творчості

1929 — Народилася 18 вересня в Ялті в родині Олени та Олександра Горських. Перші роки життя минули в Криму у зв’язку з роботою батька — директора Ялтинської кіностудії.
1932–1944 — Родина переїжджає до Москви, згодом до Ленінграда. Під час Другої світової війни Алла з матір’ю переживає блокаду, евакуацію до Алмати. В кінці 1943 року — Горські оселяються у Києві.
1946–1948 — Навчається в Київській художній середній школі ім. Т. Шевченка.
1948 — Вступає до Київського художнього інституту, де знайомиться з художником Віктором Зарецьким.
1952 — Одружується з Віктором Зарецьким.
1954 — Народжується син Олесь. Алла завершує навчання, захищає дипломну роботу «Санітарна комісія», стає кандидаткою до Спілки художників.
1955 — Працює разом із Зарецьким на Донбасі (село Сніжне).
1959–1962 — Прийнята до Спілки художників. Викладає в Київській художній школі. У творчості переходить від соцреалізму до модерніших форм. Активно цікавиться українською культурою та історією.
1961–1963 — Одна з активних учасниць Клубу творчої молоді «Сучасник» у Києві. Організовує творчі вечори та мандрівки Україною, долучається до гастролей хору «Жайворонок». Разом із Лесем Танюком та Василем Симоненком відкриває місця масових поховань у Биківні. Працює над сценографією та костюмами для театральних постановок режисера Леся Танюка.
1964 — Співавторка вітража «Шевченко. Мати» в Київському університеті; після критики та кампанії цькування твір демонтовано. Горську виключають зі Спілки художників.
1965 — Долучається до монументальної бригади Григорія Синиці та Галини Зубченко, працює над комплексом мозаїк для експериментальної школи № 5 у Донецьку.
1966–1967 — Спільно з Віктором Зарецьким працює над мозаїками «Прометеї», «Жінка-Птаха» (Донецьк), «Боривітер», «Дерево життя» (Маріуполь, тоді Жданов), мозаїкою «Вітер» та розписами інтер’єрів ресторану «Вітряк», флоромозаїкою «Земля» (Київ), а також створює розписи для ресторану «Полтава» на Бориспільській трасі.
Активно листується з Опанасом Заливахою, ув’язненим під час хвилі арештів української інтелігенції у серпні–вересні 1965 року.
1968–1969 — Разом з Віктором Зарецьким працює над мозаїками «Прапор перемоги» для музею «Молода гвардія» у Сорокиному (тоді Краснодон), а також над мозаїкою «Вугільна квітка» для «Краснодонвуглетресту».
Підписує «Лист 139» — колективне звернення з вимогою припинити незаконні політичні суди. Читає та поширює самвидав. Вдруге виключена зі Спілки художників. Змушена зняти своє ім’я з авторства мозаїки «Прапор перемоги», щоб урятувати її від знищення.
1970 — Разом із Віктором Зарецьким виконує свою останню роботу — мозаїку «Птах» та розписи інтер’єру для ресторану «Супій» у Гельмязові на Черкащині.
28 листопада у Василькові, під час візиту до будинку свекра, гине від ударів тупим предметом по потилиці. 2 грудня тіло мисткині знаходять у льосі в будинку друзі — Євген Сверстюк і Надія Світлична.
Згодом стає відомо, що 29 листопада тіло батька Віктора Зарецького було знайдено на коліях неподалік залізничної станції Фастів-2. Справу сфабриковано як побутове вбивство.
Похована в Києві на Міському (Берковецькому) кладовищі (ділянка 39).